Як Трамп намагається заманити російського диктатора новим газовим мегаальянсом
Ймовірне обговорення в цьому контексті співпраці США та Росії в Арктиці неминуче ставить питання про газові запаси Росії в цьому регіоні та можливості їхнього освоєння, а також про розблокування вже розроблюваних родовищ, продукція яких не має ринків збуту через санкції та припинення поставок до Європи, зазсначає аналітичний портал Re: Russia.
У цьому контексті варто розглядати чутки про можливу реанімацію "Північного потоку - 2", що з’явилися останнім часом. При цьому йдеться про посередництво США при постачанні російського газу в Європу.
Хоча такий поворот подій суперечить політиці ЄС останніх років, після закінчення війни тиск на користь відновлення поставок може виявитися в Європі дуже сильним. Дешевий трубопровідний газ - важлива конкурентна перевага європейської промисловості.
Однак угода з "Північним потоком" може бути тільки першим етапом більш широкого співробітництва в газовій сфері. Якщо Росія відновить обсяги свого газового експорту до довоєнного рівня, то сукупна частка експорту, яка припадає на неї та США, наблизиться до 40%.
Ідея глобального газового альянсу з Росією може виявитися частиною національної стратегії енергетичного домінування, яку Трамп доручив розробити спеціально створеній раді. До співпраці з Росією США підштовхує загроза формування альтернативного газового альянсу, ключову роль у якому відіграватиме Китай.
Каламутний потік: повернення
Хоча зміст "великої угоди", яку Дональд Трамп мріє укласти з Володимиром Путіним і в якій припинення війни в Україні на прийнятних для Москви умовах він розглядає як свій "актив", невідомий, можна припустити, що, окрім політичних домовленостей та домовленостей у сфері озброєнь, вона включає істотну економічну частину. Ця частина, в сукупності з обіцяним повним або частковим скасуванням санкцій, покликана сприяти реалізації стратегічних планів Трампа щодо ослаблення зв’язків Росії з Китаєм, які мають бути врівноважені міцними зв’язками зі США.
Як ми вже писали, однією з арен співпраці, якою США заманюють Росію, найімовірніше, є домовленості щодо "розподілу Арктики" та освоєння її природних багатств. Однак така перспектива неминуче ставить питання про газові запаси Росії та можливості їх освоєння. На сьогоднішній день газ навіть з вже розроблюваних Росією родовищ виявився "замкненим" після припинення функціонування "Північного потоку" і санкцій проти російських ЗПГ-проектів. Саме в цьому контексті, вочевидь, слід розглядати чутки, що з’явилися минулого тижня, про інтенсивні обговорення на неформальному рівні можливості реанімації "Північного потоку - 2";
Про те, що "Північний потік - 2" може бути відроджений, ще наприкінці 2024 року розповідала The Wall Street Journal. Виявилося, що на активи швейцарської компанії Nord Stream 2, оператора газопроводу, претендує американський підприємець Стівен Лінч, засновник інвестиційної компанії Monte Valle і один зі спонсорів Трампа. Він звернувся до Мінфіну США з проханням дозволити йому брати участь у відповідному конкурсі, коли той відбудеться. Лінч, ймовірно, відомий у Росії навіть краще, ніж у США. У 2007 році він придбав зарубіжні активи ЮКОСа - як пізніше з’ясувалося, в інтересах засновників інвестиційної компанії "Ренесанс Капітал" Стівена Дженнінгса і Річарда Дітца.
На початку березня про те, що американські інвестори, зокрема Лінч, продовжують цікавитися активами Nord Stream 2, розповіли джерела Financial Times, а також німецьких видань Handelsblatt і Bild. За даними Bild, до переговорів підключився спеціальний посланник президента США з особливих доручень Річард Гренелл.
Крім того, ЗМІ з’ясували, що у проєкту з’явився операційний менеджер - колишній глава Nord Stream 2 Маттіас Варніг, старий знайомий Володимира Путіна. За інформацією The Wall Street Journal, під час служби в Дрездені офіцер КДБ Путін завербував Варніга, тоді офіцера Штазі. Цікаво, що Варніг, судячи з усього, знайомий з Лінчем. За даними Reuters, в угоді з придбання зарубіжних активів ЮКОСа Варніг забезпечив Лінчу підтримку "Роснефти" та отримав за це в якості винагороди частку в Ренесанс Капіталі.
Американська спокуса
Як може функціонувати відроджений "Північний потік - 2", зрозуміло лише в загальних рисах. Так, джерела Financial Times кажуть, що оператора газопроводу контролюватимуть американці. Вони купуватимуть газ у "Газпрому" і перепродаватимуть його споживачам у Європі.
Таким чином, кажуть джерела видання, ЄС не доведеться формально відновлювати відносини з Росією, чого він не хоче, а американські інвестори будуть "отримувати гроші ні за що". Розвиток цей сюжет має отримати найближчим часом. Nord Stream 2 проходить процес банкрутства, після якого його активи будуть виставлені на продаж. Це мало статися вже в січні, але компанії було видано відстрочку ще на чотири місяці.
Донедавна відновлення відносин Європи з "Газпромом" здавалося неймовірним сценарієм. Ба більше, вже до 2027 року Європа збиралася повністю відмовитися від російських вуглеводнів, а також від ядерного палива (утім, поки Європейська комісія відклала публікацію відповідного деталізованого плану). На офіційному рівні ЄС заявляє, що не зацікавлений у відродженні "Північного потоку-2", бо прагне знизити залежність від такого "ненадійного партнера", як Росія.
Однак економічно перспектива відновлення поставок виглядає вкрай привабливою, насамперед для німецької промисловості. Тому, крім тиску проросійських членів ЄС, таких як Угорщина і Словаччина, лобістами проєкту можуть виявитися впливові сили всередині Німеччини. Про відновлення поставок уже заговорили деякі німецькі бізнесмени і політики, зауважує Bloomberg.
Щоправда, поки тільки в східних землях, де сильні позиції ультраправих і ультралівих партій, що симпатизують Росії. Представники федерального уряду і найбільших компаній на кшталт BASF реставрацію співпраці з Росією і "Газпромом" виключають. Але в разі закінчення бойових дій, підписання мирних угод і зняття з Росії санкцій з боку США аргументи про те, що дешевий трубопровідний газ - важлива конкурентна перевага європейської, і насамперед німецької, промисловості, звучатимуть більш ніж вагомо.
За останні п’ять років ціни на природний газ у США були в середньому на 70% нижчими, ніж у Європі, підрахував Bloomberg. Ця різниця дає Америці значну конкурентну перевагу перед Європою і допомагає підтримувати політику Трампа щодо повернення американського виробництва з-за кордону.
Подвійні лещата Європи
Відновлення прокачування російського газу "Північним потоком" за участю американських посередників - це унікальна можливість поставити під контроль ЄС і США енергопостачання всієї Європи до кінця епохи викопного палива, заявляв Лінч в інтерв’ю The Wall Street Journal наприкінці минулого року. Але фактично картина виглядає складніше.
Різке зростання попиту на скраплений газ з боку Європи та різке скорочення після початку війни в Україні поставок з Росії допомогли США до середини 2023 року стати найбільшим постачальником газу не тільки в цьому регіоні, а й у світі до середини 2023 року.
На європейському ринку США тепер відіграють роль критичного постачальника, тобто такого, втрату якого практично неможливо заповнити. У 2024 році, за даними проєкту European LNG Tracker, США забезпечували майже половину європейського імпорту СПГ. Утім, СПГ-поставки становлять лише третину всіх газових поставок до Європи, тож частка США в газовому імпорті країн ЄС становила у 2023-2024 роках близько 18%, за підрахунками Breugel.
Структура імпорту газу країнами ЄС, 2021-2024, %
На частку Росії, другого за значимістю постачальника скрапленого газу, припало 19% (21,3 млрд кубометрів) усіх поставок СПГ. Це становить лише 7% газового імпорту ЄС. Однак ще 33,3 млрд кубометрів газу Росія поставила в Європу газопроводами, і її частка в газовому імпорті Європи загалом приблизно дорівнює американській - 19% за підсумками 2024 року, коли Росія серйозно наростила поставки як трубопровідного газу, так і СПГ. На Росію і США разом, таким чином, припадає близько 40% газового імпорту ЄС. Прокачування газу однією ниткою "Північного потоку" - це 25,5 млрд кубометрів на рік, що еквівалентно приблизно 9% газового імпорту ЄС.
Якщо постачання буде відновлено, то російський трубопровідний газ становитиме вже 20% усього газового імпорту Європи, а російська частка загалом (з урахуванням постачань СПГ на рівні 2024 року) - 27-28%. Таким чином, імпорт зі США та Росії і в цьому сценарії наближатиметься до половини всього європейського імпорту. Тобто на зміну газовій залежності Європи від Росії прийде газова залежність Європи як від Росії, так і від Америки. Що в нових геополітичних умовах і в контексті прагнення Європи до набуття суб’єктності в якості самостійної глобальної сили виглядає абсолютно по-новому.
На перший погляд, план повернення "Північного потоку", який просуває американська адміністрація, виглядає парадоксом. Саме Трамп у минулій своїй каденції виступав головним архітектором санкцій проти будівництва газопроводу до останнього моменту, що розглядалося спостерігачами як прагнення замістити російські трубопровідні поставки американським СПГ. Однак у більш далекій перспективі російсько-американський газовий альянс може видаватися цілком привабливою витівкою.
"Енергетичне домінування" та газовий ОПЕК
Під час передвиборчої кампанії Трамп обіцяв збільшити видобуток нафти на 3 млн барелів на день (більш ніж на 20%) у рамках так званого плану "3-3-3", який також передбачає зниження бюджетного дефіциту до 3% ВВП та підтримання економічного зростання на рівні 3% на рік. Цей план не може бути реалізований, вважає експерт Берлінського центру Карнегі Сергій Вакуленко.
У американського уряду немає інструментів, щоб так сильно розгойдати видобуток нафти, а якби вони і знайшлися, таке зростання видобутку привело б до зниження світових цін, що, своєю чергою, вдарило б по американським сланцевим проектам. Однак план Трампа виглядає "безумовно реалістичним", якщо оцінювати його виконання не в барелях нафти, а в барелях нафтового еквівалента (метод обліку, що включає природний газ), вказує в інтерв’ю з Bloomberg Ден Єргін, автор знаменитих книжок з історії нафтового бізнесу та віцепрезидент S&P Global. Такої ж думки дотримується аналітик S&P Global Рауль Леблан.
На ринку газу, на відміну від ринку нафти, потенціал зростання ще великий. За розрахунками Bloomberg, виробництво СПГ у США за час президентства Трампа може збільшитися на 60%. Загалом світовий ринок газу, як і ринок нафти, наближається до піку споживання. Але якщо споживання нафти, за прогнозом Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), може вийти на плато вже до кінця цього десятиліття, то споживання газу - лише після 2035 року.
Обсяги світової торгівлі газом зростатимуть щонайменше до середини століття, вважають аналітики МЕА. Поставки трубопровідного газу сягнуть піку (499 млрд кубометрів) уже 2030 року, як і поставки нафти, а потім почнуть поступово знижуватися. Водночас поставки СПГ можуть зрости з нинішніх 546 млрд кубометрів до 690 млрд у 2030 році, 719 млрд - у 2035-му, а 830 млрд - у 2050-му - до 690 млрд у 2030 році, 719 млрд - у 2035-му і 830 млрд - у 2050-му.
Природний газ було прийнято називати "паливом перехідного періоду" (bridge fuel) - його розглядали як найкращу альтернативу вугіллю на шляху до повної відмови від викопного палива. Але з урахуванням актуальних прогнозів газу загалом, але передусім СПГ, цілком підходить визначення "паливо майбутнього", підсумовує в розмові з Bloomberg виконавчий директор Американського інституту нафти (API) Майк Соммерс.
Частки топ-5 світових експортерів газу, 2013-2023, %
Російський газовий експорт у 2019 році становив майже 21% від загальносвітового і скоротився тепер до 10,2%, США, навпаки, збільшили за цей час свою частку з 10,6% до майже 18%. Відновлення російської частки призведе до того, що в перспективі сукупна частка двох країн у світовому експорті газу наблизиться до 40-45%, якщо США продовжать нарощувати свій газовий експорт. З огляду на те, що, згідно з планом Лінча, європейські поставки Росії перебуватимуть під спільним контролем Росії і США, і ті самі США стануть партнером Росії в розробці нових родовищ, такий альянс починає виглядати таким собі газовим ОПЕК.
Ці мегаломанські плани цілком вписуються в загальну ідеологію адміністрації Трампа, який створив рівно місяць тому Національну раду з домінування в енергетиці та доручив їй розробляти стратегію енергетичного домінування. Цілком логічно, що найважливішим елементом такої стратегії має стати запобігання формуванню газового альянсу Китаю, Росії, на яку, за даними ОПЕК, припадає майже чверть доведених запасів газу у світі, та Ірану, на який припадає ще 17% запасів. Освоєння цих запасів можливе лише за наявності партнера з широкими фінансовими можливостями, і побоювання, що ним врешті-решт виявиться Китай, імовірно, слугують стимулом для адміністрації Трампа, щоб розвивати газовий альянс з Росією.
Джерело: Re: Russia
Распечатать
